новини корупції

Зустріч Трамп-Путін: чого боятися Україні?

З різних причин відносини між Україною і США далекі від справжнього стратегічного партнерства.

Коли маєш справу з Дональдом Трампом, не можна ні в чому бути впевненим, але з великою часткою ймовірності можна сказати, що президенти США та Росії все ж зустрінуться в липні. Як і Кім Чен Ин, Володимир Путін представить сам факт проведення такого саміту як великий зовнішньополітичний успіх. А якщо серед його результатів буде щось, що можна буде трактувати як «велику угоду» зі США і як тріумф.

Після окупації Криму в світовій політиці кулуарно і не дуже конкурують два альтернативних підходи до Росії. Перший передбачає ізоляцію у відповідь на агресію, а другий виходить з того, що з Росією потрібно якось домовлятися. На сьогоднішній день результати змішані: з одного боку, Росію дійсно виключили з різних важливих і другорядних форматів міжнародної взаємодії, як, наприклад, Велика вісімка або ПАРЄ. З іншого ж боку, тимчасове відсторонення, неучасть та зупинення не заважають Кремлю залишатися активним гравцем, пропонувати свої послуги, запитувати ціну і висувати умови. Така подвійність зумовлена тим станом хаосу – а краще сказати невизначеності – в якому перебуває сьогодні світовий порядок. Ізолювати і засуджувати має сенс, коли є усталені і міцні критерії, норми і правила. Президент Обама сподівався, що вони є, а значить тривалий «ігнор» Росії рано чи пізно залишить її наодинці на темній стороні і змусить йти на поступки. Хоча голоси про те, що діалог з Кремлем треба тримати відкритим незважаючи ні на які санкції, звучали вже тоді.

Однак з часом стало зрозуміло, що криза світоустрою виявився більш глибоким, ніж здалося спочатку. Звичний порядок котився під укіс, а разом з ним – і звичні міркування про добро і зло. У ситуаціях невизначеності егоїстичні міркування – і тим більше міркування безпеки – завжди беруть верх над моральними вправами. А країни, що формально «погані», небезпечні і звідки-то виключені – Франція після Наполеонівських воєн, Німеччина і СРСР в 1930-х роках – продовжують укладати й реалізовувати великі геополітичні угоди. Цікаво, що стандартна радянська оцінка практики ізоляції великих держав – різко негативна. Виняток Росії та Німеччини з процесу врегулювання після Першої світової війни в радянських підручниках з історії подається мало не як головна причина Другої світової. Це оцінка з року в рік відтворюється багатьма студентами в різних контекстах. Часто тими ж студентами, які активно підтримують ізоляцію Росії сьогодні.

Як би там не було, наростання міжнародного хаосу призводить до зростання запиту на силу і падіння значення моральних норм і етичних міркувань. Це обставина і робить саміт президентів США і Росії можливим.

У силу названих причин говорити про повноцінну міжнародної ізоляції Росії можна і без всякого саміту. Базовий щодо Росії режим – це режим санкцій. Але і він багато в чому став – чи був спочатку – досить декоративним. Наші надії, пов’язані з ним, навряд чи повинні бути такими великими. Санкції лише трохи послаблюють Москви в її конкуренції з і так набагато більш могутніми США, Китаєм і ЄС. При цьому Кремль цілком в змозі впливати на міжнародну порядку денного, висувати власні ініціативи і бачення, брати участь у створенні ситуативних альянсів. Інша справа, що виразного, перспективного, стабільного сценарію у Кремля, схоже, немає. Зводити переговори до закріплення сфери впливу на залишках пострадянського простору – це занадто несучасно. Не буде у Кремля і підстав представляти зустріч з президентом США як якусь Ялту-2. На Ялтинській конференції 1945 року СРСР конвертував свою військову міць геополітичні результати. Міць ця підкріплювалася арміями, які стояли в беззахисною Європі. Чим підкріплені сьогоднішні претензії Кремля на наддержавний статус?

Припустимо, що все-таки симпатизуючи всілякої старовини Росія захоче говорити зі США про сфери свого впливу, де Україна виступає ключовим елементом. Найпростішою відповіддю для американського президента буде погодитися на це. В обмін, зрозуміло, на активну співпрацю Кремля у важливих для США питаннях міжнародної безпеки. Це якраз та «велика угода», привид якої бродить по Україні. Але що буде далі?

З різних причин відносини між Україною і США далекі від справжнього стратегічного партнерства. На нас не поширені ніякі американські гарантії безпеки, ми не виступаємо важливим регіональним союзником США. Обсяги американської допомоги – в середньому близько $300 млн на рік сміливо можна назвати мізерними. Можна сказати, що, не ризикуючи бути втягнутими в конфлікт і практично безкоштовно США в особі України отримали надійний інструмент регіональної політики в Європі. І сьогодні зовнішня політика України безальтернативна, хоч з американською допомогою, хоч без неї. Навіть якщо Трамп погодиться з тим, що інтереси Росії повинні враховуватися Україною, висловивши цю дипломатичну думка в притаманному йому більш екстравагантному стилі, завдання Кремля залишиться як і раніше складною: переконати в цьому саму Україну.

Facenews

Нажмите на стрелку что бы читать дальше
<--nextpage-->

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top