Головні новини

Всупереч очікуванням, суди не стали незалежними

Найбільш значущим змін Конституція України зазнала два роки тому. 2 червня 2016 року Верховна Рада проголосувала за поправки, завдяки яким була запущена судова реформа. Але її головна мета — незалежність судів — не досягнута. Чому судова реформа не повернула народові право на справедливий суд?

Ставлення українців до судів, який сформувався за роки незалежності, часто зводиться до чотирьох «не»:

  • Не піду в суд, тому що не виграю.
  • Не буду судитися, тому що це складно і незрозуміло.
  • Не буду звертатися до суддів, тому що всі вони куплені.
  • Не хочу витрачати час на судову тяганину, тому що рішення доведеться чекати роками.
  • Прийнята в 1996 році Конституція наділила судову гілку влади самостійністю. Але на практиці цей принцип систематично порушувався. Суддів намагалася контролювати виконавча влада і «грошові мішки». Це позбавляло багатьох громадян і бізнес шансів на правосуддя.

    Майдан дав надію на зміни. «Без зайвого пафосу хочу сказати, що вважаю це рішення одним з головних за час мого президентства… Людям судова реформа повертає право на справедливий суд», — заявив Петро Порошенко в момент старту судової реформи.

    «Сміттєва люстрація»

    Спершу нова влада вдалася до «малої люстрації», коли 8 квітня 2014 року Верховна Рада прийняла Закон «Про відновлення довіри до судової системи». Цим документом, зокрема, була створена спеціальна комісія з перевірки суддів, які при Януковичі розглядали справи учасників Майдану. Потім була «велика люстрація», яка торкнулася всіх чиновників, які займали керівні пости при колишньому президенті.

    В результаті посад позбулися керівники судів. До Майдану їх призначали рішенням Вищої ради юстиції (ВРЮ), але це була формальність, оскільки в реальності кандидатів відбирали в Адміністрації президента. Після Революції гідності право вибирати судове начальство віддали колективам судів.

    Голосно заявила про себе і громадськість. Вона вимагала реальної незалежності служителів Феміди від політичного і комерційного впливу. Випуски теленовин заповнили репортажі про стихійні мітинги під стінами судів, блокування будівель озброєними людьми і присутності громадських активістів на гучних процесах. У моду ввійшло привселюдно кидати корумпованих чиновників і суддів у сміттєві баки, за що люстрацію прозвали «сміттєвої».

    «Громадськисть» — на вихід

    З 2014 по 2016 рік на судову реформу західні донори витратили понад $50 млн

    Громадські активісти займалися розробкою реформи судів, зокрема, механізмів контролю над ними. Процес співфінансувала Європа, США, Канада. Консультантами виступили провідні міжнародні експерти. Так виник Реанімаційний пакет реформ, представники якої вимагали повного перезавантаження судової системи, тобто тотального звільнення старих і призначення нових суддів. Втім, цю ідею не підтримала Венеціанська комісія — уповноважений орган Євросоюзу з аналізу законодавства. Так що ініціативу щодо реформування судів РПР упустив.

    Цим скористалася Адміністрація щойно обраного президента Петра Порошенка. При ній створили дві структури. Перша, Конституційна комісія зайнялася розробкою змін в Основний Закон, необхідних для запуску реформи. Друга — Рада з питань судової реформи, чия задача зводилася до написання проектів законів на базі майбутніх змін до Конституції.

    В обидві структури набрали експертів, суддів, науковців, адвокатів. Але скоро стало очевидно, що залучалися вони скоріше для публічного схвалення готових «рецептів», які розробляв вузьке коло юристів АП. Його очолив Олексій Філатов, якого главі держави порекомендував Борис Ложкін, який керував у той час Адміністрацією президента.

    З АП почали співпрацювати юристи, розраховували на пільгових умовах проникнути в вищі органи управління судової влади. Їх очікування виправдалися. Зокрема, Сергій Головатий став суддею Конституційного суду, Борис Гулько — главою цивільного Касаційного суду у складі Верховного суду, Володимир Василенко — аудитором НАБУ, а його син — членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вадим Беляневич — членом Вищої ради правосуддя, а Володимир Кравчук — суддею Верховного суду. Ключову роль зіграв колишній голова Верховного суду України Ярослав Романюк, який допоміг Адміністрації президента схилити на свою сторону суддів з високим авторитетом. Парадоксально, але сам Романюк жорна судової реформи не пройшов.

    Старт судової реформи

    Робота велася майже весь 2015 рік. У жовтні зміни до Конституції, підготовлені Адміністрацією президента, вивчала Венеціанська комісія. Документ вона назвала дуже прогресивним. 2 червня 2016-го парламент затвердив пакет конституційних змін, які визначили принципи судової реформи. У той же день президент поставив під законом свій підпис.

    Новації носили революційний характер. Зокрема, суддів запропонували стверджувати без випробувального терміну, що зробило їх більш незалежними. Парламенту заборонили призначати суддів, ніж зруйнували величезний корупційний механізм, що працював роками. Президент позбувся права ліквідовувати суди указом — тепер для цього потрібно було пройти складну процедуру. Також зміни в Конституцію посилили повноваження нового органу, який прийшов на зміну ВСЮ — Вищої ради правосуддя, з якого виключили генерального прокурора і міністра юстиції. «Ми задоволені судовою реформою в Україні», — резюмував тоді глава Венеціанської комісії Джанні Букіккіо, який порівняв зміни в системі правосуддя нашої країни з революцією Коперника».

    Перебуваючи в ейфорії, ніхто не звернув уваги на те, що, на відміну від змін до Конституції, законопроект «Про судоустрій» не відправляли на вивчення Венеціанської комісії

    Одночасно з конституційною реформою парламент проголосував ще один закон — «Про судоустрій і статус суддів». Він повинен був адаптувати законодавство до оновленої Конституції. Обидва документи розроблялися паралельно, тому подавалися у ВР пакетом.

    Документ містив план перезавантаження судів України. Замість чотирирівневої системи пропонувалося запровадити трирівневу. Спеціалізовані вищі суди (адміністративний, господарський, кримінальний і цивільний) перетворювалися в суди всередині єдиного Верховного суду.

    З інших важливих новацій — адвокатська монополія на участь в процес в якості захисника, запуск формування Антикорупційного та Інтелектуального судів, конституційна скарга, електронне судоустрій.

    Новий склад отримали Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) і Вища рада правосуддя (ВСП) — колишній ВСЮ. Між ними перерозподілили функції, щоб ефективно і прозоро призначити новий Верховний суд, а потім трансформувати інші суди.

    Плюси реформи

    Ось найбільш прогресивні норми Закону «Про судоустрій».

  • Посилення дисциплінарної відповідальності суддів. Наприклад, за несвоєчасне виготовлення судового рішення. Ця новація гарантувала громадянам своєчасне отримання судового рішення.

  • Підвищення зарплат суддів. Щоб вершителі правосуддя були незалежними і не потребували тіньовому заробіток, їх праця повинна гідно оплачуватися — на цьому наголошено в новому Законі «Про судоустрій». Правда, значне підвищення зарплати торкнулося тільки суддів Верховного суду, які тепер заробляють понад 250 тис. грн на місяць.

  • Розширення кола осіб, що мають право претендувати на посаду судді Верховного суду. У конкурсі можуть брати участь не тільки власники досвіду роботи суддями, а й адвокати, науковці, а також патентні повірені. Раніше такої можливості у них не було — Верховний суд України вважався вотчиною президента, у нього потрапляли за протекцією.

  • Впровадження моніторингу способу життя суддів. Цим зайнялася «Громадська рада доброчесності» (НДР) при ВККС. Для громадськості діяльність ГРД стала своєрідною гарантією контролю над впровадженням реформи. Тепер, якщо громадяни бачать невідповідність між офіційними доходами судді та його спосіб життя, вони можуть поскаржитись до Вищої ради правосуддя або ВККС і отримати сатисфакцію. Правда, процедури розгляду подібних звернень до цих пір не прописані.

  • Антикорупційний суд. Саме в Законі «Про судоустрій» з’явилася пряма норма, яка зобов’язує його створення.

  • Підводні камені

    Перебуваючи в ейфорії, ніхто не звернув уваги на те, що, на відміну від змін до Конституції, законопроект «Про судоустрій» не відправляли на вивченні Венеціанської комісії. Спохватилися з цього приводу лише тоді, коли стали видні деякі підводні камені закону.

  • Насамперед це розмиті процедури. Правила кваліфікаційного оцінювання суддів, прописані ВККС, містять такий принцип, як «особисте переконання» членів комісії. Він активно застосовується для відсіву одних кандидатів і просування інших. Завдяки кваліфікаційним оцінювання відбір кандидатів в новий Верховний суд пройшов в ручному режимі. Майже половина нового складу ЗС — це судді колишніх вищих судів. Після відбору у Верховний суд той же принцип почали застосовувати для оцінки суддів місцевих судів. Це тривожний сигнал для кандидатів у судді Вищого антикорупційного суду, яким ще належить пройти оцінювання, адже в новий суд за непрозорими правилами можуть потрапити одіозні особистості.

  • Другим підводним каменем стала дисциплінарна відповідальність. Виявилося, що в деяких ситуаціях вона працює як репресивний механізм.

  • Третій (і самий важкий) підводний камінь — недопущення громадськості до контролю над відбором суддів.

  • Верховний суд — тільки для своїх

    Формування лояльного до АП Верховного суду дозволило перезавантажити суди нижчих інстанцій. Суддів, незгодних з діями влади щодо трансформації системи, виявилося безліч, але скаржитися їм нікуди

    Замість Верховного суду України в рамках реформи створили просто ВС — без приставки «України». Це дозволило сформувати повністю новий орган, а колишніх суддів ВСУ звільнити одним махом.

    Відбір нових служителів Феміди у вищий судовий орган країни викликав питання до ВККС. «Громадська рада доброчесності» заявила, що Верховний суд проникли ті, хто забороняв мирні зібрання в часи Майдану, а також кандидати з непідтвердженими доходами. Але ВККС аргументи активістів залишила без уваги.

    У ВС пройшла група адвокатів з юридичної компанії «Василь Кисіль і партнери». Ймовірно, по чистій випадковості, саме в ній до призначення в Адміністрацію президента працював Олексій Філатов — той самий, який курирує судову реформу. Крім колег, головний юрист АП проштовхнув у Верховний суд своїх однокурсників.

    Незважаючи на те, що ОБСЄ розкритикувала окремі критерії оцінювання кандидатів у судді, їх продовжили застосовувати. Найбільше претендентів відсіяли з допомогою норми «особисте переконання» членів ВККС. «Проблеми з конкурсом почалися з самого початку. Подальший його перебіг довів: «помилки», «випадковість» і «недоробки» відбувалися практично на кожному етапі, наводячи на думку, що відбором банально маніпулюють», — писав у ті дні Михайло Жернаков, головний експерт по судовій реформі РПР.

    У Верховний суд набрали 120 осіб, більшість з яких так чи інакше підтримали принципи, за якими Адміністрації президента проводила судову реформу.

    Низи не хочуть

    Формування лояльного до АП Верховного суду дозволило перезавантажити суди нижчих інстанцій. Суддів, незгодних з діями влади щодо трансформації системи, виявилося безліч, але скаржитися їм нікуди — контрольовані Адміністрацією президента ВККС, ВСП та Верховний суд відмовляють у перегляді рішень по їх працевлаштуванню.

    Перезавантаження триває вже кілька місяців. У Києві, Дніпрі, Харкові та інших великих містах колишніх суддів масово знімають з посад. Для оцінки суддів першої та другої інстанцій застосовуються випробувані під час формування Верховного суду процедури кваліфікаційного оцінювання. «ВККС неодноразово заявляла про безпрецедентну прозорості конкурсу у Верховний суд і кваліфікаційного оцінювання суддів. Однак прозорими були тільки деякі процедури в рамках оцінювання, тоді як результат і процес його визначення закриті», — зазначили експерти «Громадської ради доброчесності» після того, як їх змусили вийти з процесу.

    За фактом кваліфікаційне оцінювання зачищає неугодних і створює вакансії для лояльних. Замість колишніх прискореними темпами готують нових суддів. На їх підготовку виділяються грантові гроші. З 2014 по 2016 рік тільки на судову реформу західні донори витратили понад $50 млн.

    Операція «Ліквідація»

    Виконавча влада в особі Адміністрації президента використовувала реформу для посилення контролю над судами, стверджують представники громадськості

    Реформа передбачає, що суди в Україні мають бути створені заново і укрупнені. Більшість судів у регіонах реорганізовують. Це означає, що судді з них переводяться із старого суду на новий. Але у великих містах на зразок Києва, Дніпра і Харкова застосовується ліквідація з наступним створенням нових судів. Скажімо, легендарний Печерський суд стане Третім окружним судом Києва.

    Для працюючих там суддів це означає тільки одне: вони звільнені і повинні пройти конкурс заново. Щоправда, по всій Україні після ліквідації понад 200 створені лише два суду. Що ж стосується інших, то сотні суддів опинилися в стані невизначеності. Поки що не створені нові суди, їх схиляють приймати рішення на користь чинної влади і агітувати за судову реформу.

    Щоб уникнути зустрічних позовів з боку відсіяних суддів, при призначеннях використовується кваліфікаційне оцінювання. Досвідчені судді з Києва масово отримують в межах 700 балів, хоча їх колеги з регіонів нерідко набирають більше 900. Процедура нагадує зачистку. «Суддів прибирають під виглядом кваліфікаційного оцінювання та психологічних тестів, оскільки вони не проявили лояльності, не пообіцяли вірно служити чинної влади», — каже суддя Верховного суду України Галина Канигіна.

    На колишньому місці роботи залишаться судді, що набрали найвищі бали. Іншим ВСП пропонує на вибір два варіанти. Перший — звільнитися зовсім. Другий — переїхати працювати в інший суд.

    Взяти під контроль

    Всупереч очікуванням, суди не стали незалежними. Виконавча влада в особі Адміністрації президента використовувала реформу для посилення контролю над судами, стверджують представники громадськості. За законом судді обираються довічно. Але в реальності над кожним з них висить дамоклів меч.

    Норми Закону «Про судоустрій» та положення ВККС прописані так, що кваліфікаційна оцінка може проводитися в будь-який момент і скільки завгодно разів. Щоб перевірити суддю, достатньо отримати скаргу на його дії від будь-якого громадянина.

    Ще один інструмент тиску — дисциплінарна відповідальність. Більше половини з 7 тис. суддів звільнилися або скорочені, з-за чого навантаження лягло на тих, що залишилися. Вони не здатні витримувати терміни, які зобов’язані дотримуватися за законом, внаслідок чого відразу підпадають під дисциплінарну відповідальність. Карати чи ні — члени ВСП вирішують на свій розсуд в кожному окремому випадку.

    «Фактично суди працюють у тому ж режимі, в якому працювали до 2014 року», — коментує ситуацію Микола Сірий, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. Корецького. Аналіз того, що відбувається, а також експертне спілкування з суддями, учасниками судових процесів та іншими українцями свідчить про хаос в оцінках, висловлюваннях і формах роботи судів, каже експерт. Незважаючи на окремі позитивні моменти, що відбувається, за словами Сірого, нагадує своєрідне стрясання повітря. Тут немає цілеспрямованості, немає чіткого розуміння проблем, що існували в судовій системі до 2014-го, і немає плану того, що потрібно робити сьогодні.

    Источник

    Click to comment

    Оставить комментарий

    Популярные новости

    To Top