Новини Сум

Сумщина і Князівство Литовське

05.09.2019
17:54

Україна і землі майбутньої Сумщини у складі Великого Князівства Литовського

Події, про які ми будемо оповідати, дуже давні, але про них слід пам » ятати того, що вони — частина нашої історії, а без історії, як відомо, немає нації. А ще тому, що вони відгукнулись у сучасному житті, більш того, мають певні аналогії з сьогоденням. Про це судіть самі.

Витоки
Народи творять і переживають кожен свою історію. Іноді окремо, а іноді спільно. Історії Київської Русі і Литви спочатку протікали начебто незалежно. Київська Русь постала як могутня і незалежна держава завдяки подіям, які трапились досить давно і далеко від руських земель. У VII-VIII ст. арабі перекрили шлях до візантійського Константинополя через Середземне море. Піратствували, як сказали б тепер. Для купців з Європи знайшлась альтернатива — відомий «Шлях із варяг у греки». Через Па-де-Кале, в Північее море, через Ладогу, потім волоком до Смоленська і в Дніпро. Дніпро був основною частиною цього шляху, а барилися по його берегах, як відомо, слов’янські племена. Київ зробився могутньою факторією, створилась монолітна держава з консолідованих поезії слов’янських та угро-фінських племен, які поступово асимілювались у поезії янському середовищі. Потреба в об єднанні виникла тому, що тільки єдиний князь міг підтримувати систему комунікацій, всю інфраструктуру і збір величезних коштів з цього транзиту. Стрижнем консолідації була династія Рюриковичів, ворогуючі племена «мирили» мечем за допомогою найманців-варягів. Держава розквітала. За Ярослава Мудрого у Києві було 400 храмів, в місті функціонувало вісім торговищ. Все було гаразд до 1204 року, коли хрестоносці пограбували Константинополь та спалили його вщент. Пливти «з варяг у греки» сенсу не було, бо там замість блискучого торгового міста позбулося тільки згарище. Поступово почався занепад колись могутньої Київської Русі, імперія розвалювалась на окремі слабкі князівства.

А в ці часи в Литві
Власне, Він спочатку не було — були ворогуючі литовські племена: ятвяги, корсть, ліві та інші. На них тиснули польська держава та тевтони — потрібно було терміново гуртуватися. У ХІІІ ст. їх спромігся об’єднання єднати князь Міндовг, альо його отруїли. Справжнє об’єднання здійснив князь Гедимін. Постала справжня литовська держава. За Гедиміна Литва почала розширюватись, литовці прийшли на білоруські землі. Одже Литва була на підйомі, а Київську Русь самє в цею годину спіткала біда — монголо-татарська навала. У 1240 році хан Батій знищив Київ. Взагалі, там, де побували татари, позбулася сама руїна. Батій відправив у Сарай на Волзі(Ітілі) полонених майстрів, молодих силоміць мобілізував до свого війська. Руська земля опустіла, навіть церковну метрополію перевели в Сарай. Татарам протистояв тільки князь Данило Галицький, який став правити країною. У 1258 році він розгромив темника Куремсу, але в 1259-му отримав поразку від татарського полководця Бурундая. у 1264 році Данило вмер, і Русь втратила взагалі без правителя. Почалася усобиця і розруха майже на століття. І тут на спустошені безхозні землі зайшов із військом литовський князь Ольгерд Гедимінович, син того самого Гедиміна. Литовці зайшли на Чернігово-Сіверщину, а у 1362 році Ольгерд був вже в Києві. Начебто загарбники, агресори, та не такі, як татари. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов’слов’янських народів, тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила». Все це сприяло тому, що приєднання українських земель до Литви відбулося мирно, без значного опору. Українці загалом схвально ставилися до цього акту ще й тому, що він сприяв обороні країни від набігів монголо-татар. Литовців на землях Русі була меншість — 10% чоловічого населення. Вони одружувались на дочках русичів, приймали православ’я (як же вінчатись без цього), перейняли староруську мову. Коротше кажучи, асимілювались. Хоча княжили литовці, постала держава звалася Великим Князівством Литовським, але князі називалися руськими князями, мова в державі була давньоруска.

Можна виділити такі особливості статусу українських земель у складі ВКЛ:
приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через бажання князівств позбутися монгольського ярма;
система управління залишалася незмінною: руські князі сплачували щорічну данину та надавали збройну допомогу;
збереглась руська мова і культура;
православна церква зберігала панівне становище;
збереглося руське законодавство;
литовці приєднувалися династичними шлюбами з українцями.

Держава почала розширюватись. Ольгерд збирав полки з місцевого населення, щоб давати відсіч татарам. Ключовим моментом в утвердженні Литви на цих землях і звільнення їх від татар була битва на Синій Води (Поділля). Тоді було розгромлено війська двох татарських полководців і князя Дмитра Івановича, який пізніше зробився відомим як Донський. Так-так, Велике Князівство Литовське боронило свої землі, а решта русичів- «урусов» залишилась залежною від Орди, сплачувала данину, князі їздили в Орду з дарами, аби отримати ярлик-дозвіл на княжіння.

А Велике Князівство Литовське поширювалось, в його складі були Білорусь, Київщина, Чернігівщина. На карті можна побачити і наші землі, наші рідні річки Сейм, Псел, Ворсклу — від витоків до впадіння в Дніпро. Але після того, як князь Вітовт зазнав поразки від татар на Ворсклі у 1399 році, розширення держави припинилось. У конфліктах з Московією держава навіть втратила частину земель. Внаслідок конфліктів з Московією було втрачено Смоленщину, Чернігово-Сіверщину, Брянськ. Дуже полюбляв Іван ІV(Грозний) «Литву воювати».

Новий союзник
Паралельно князівство зближувалось з Польщею. Князь Ягайло одружився на польській принцесі, точніше, їх одружили — навряд чи молода дівчина хотіла йти за підстаркуватого. Після того як тевтонам було дано відсіч під Грюнвальдом спільними зусиллями поляків, військ Великого Князівства, татар, смоленські полки брали доля — поляки зрозуміли, яка це потуга литовське князівство. За обоюдною угодою постала нова держава — Річ Посполита — обє’днання Великого Князівства Литовського і Королівства Польського. Це була республіка. Номінально правив король, альо всі питання вирішував сейм. У Князівстві Литовськім залишався власний князь. Договір про унію підписали в 1569 році, з цього часу українські і наші, сумські землі частково потрапили під владу шляхти, а частина Сумщини одійшла Царству Московському. В с. Кулішівка Недригайлівського району стїть пам » ятний знак, на якому, між іншим, написано, що тут проходив кордон між володіннями Речі Посполитої і землями Московського царства. Так Деуклінська угода, підписана в 1618 році, розділила Дике Поле між двома державами. Під такий же розділ потрапили й люди.

Похід хана Батия
Розповімо докладніше про похід хана, ім’я якого вважається у нас сінонімом злодія і вбивці.

Фатальне для Русі рішення про похід на захід було ухвалене монголами на з’єднання їзді їх воєначальників у Каракорумі у 1235 р. Великий Чингізхан заповідав своєму внукові ханові Батию всю Європу, але її ще треба було завоювати. Після ретельної підготовки Батій у 1237 р. повів на захід 140-тисячну нещадну і войовничу монголо-татарську орду. Першою європейською державою на її шляху лежала велика і багата Русь, розділена на півтора десятки самостійних удільних князівств.

Взимку наприкінці 1237 р. монголо-татари раптово з’єднання явилися біля стін давньої Рязані. Місто не побажало підкоритися завойовникам, було взяте, розграбоване і повністю зніщенє. У повний монголії брали тільки майстрів, молодих жінок та інколи дітей — решта підлягала знищенню. Спалена монголами Рязань так ніколи і не змогла відродитися на колишньому місці. Потім настала черга Володимира — головного міста Північно-Східної Русі. Володимирський князь Юрій Всеволодович виступивши проти полчищ Батия зі зброєю в руках. Кривава битва на річці Сіті 4 березня 1238 р. завершилася повним розгромом руських і загибеллю самого князя. Незабаром місто Володимир, яке вже практично нікому було захищати, було захоплене монголо-татарами. Пройшовши землями Північно-Східної Русі, Батій розграбував і зруйнував Ростов Великий, Суздаль, Углич, Твер, Москву та інші її міста. Восени 1238 р. монголо-татари відійшли у степ, де відпочили від важкого походу і поповнили свої ряди.

Навесні 1239 р. Батій почав новий наступ, цього разу його метою були південноруські князівства. На території сучасної України монголо-татари вперше з’єднання явилися під Переяславом. Спроба русичів відбити натиск орді не вдалася, місто було зруйноване і спалене. Наступною жертвою монголів ставши древній Чернігів. Ослаблені в боях орда не ризикнула відразу ж руйнує на Київ і знову відкотилася в степ.

Тільки восени 1240 р. величезне військо хана Батия підійшло до Києва. Літописець, підкреслюючи численність монгольського війська, казати: «Нічого не було чути із-за скрипіння возів його, реву верблюдів його та іржання коней його». Монголо-татари були вражені величчю і красою давньої столиці і запропонували її жителям відкрити ворота міста. Проте кияни вирішили битися до кінця. Київський князь Михайло втік із міста. Керувати обороною Києва прибув посланець князя Данила Галицького воєвода Дмитро, людина хоробра й обізнана у військовій справі.

Облога Києва була довгою і жорстокою. Маючи величезну чисельну перевагу, монголії безперервно штурмували місто. За допомогою стінобитних машин їм часто вдавалося робити проломи у міських стінах, але кияни шкірного разу знаходили сили для їх відновлення. Проте така нерівна боротьба не могла продовжуватися нескінченно. На початку грудня 1240 р. монголо-татари вдерлися до міста. Відчайдушні бої в Києві йшли за кожну вулицю, за кожен будинок. Незабаром єдиним оплотом киян залишилася давня Десятинна церква, але її зводи завалилися, не витримавши безлічі людей і поховали під собою останніх захисників міста. Поранений воєвода Дмитро був схоплений моногло-тарами, але хан Батій побажав зберегти життя мужньому воїнові.

Так загинула столиця Київської Русі. Місто повстало через багато років, а по державі втратила лише пам’ять. Бережімо ж її

Діалектика єдності непримеренної

Захід є Захід, Схід є схід, і їм не зійтися вдвох. Всі за Кіплінгом, хоча він тоді ще й не народився. Захід і Схід існують поруч, і їм один від одного не втекти. Та вони і не відпустять один одного. Тут вже все за діалектичним принципом. До чого це я? А порівняйте дві історії потрапляння в залежність — українські та білоруські землі під владою палац литовських князів і ті, північно-східні, які потрапили під Орду. Литовці, хоча й поступалися спочатку Русі рівнем культури, але ж швидко все надолужили і зробились своїми. Що таке тоді було «свій»? Це людина однієї з тобою віри, яка розмовляє твоєю мовою. Литовці стали саме такими. Тому й йшли за ними наші люди охоче проти татар, тевтонів, та й проти Московії. Звичайно, коли Москва вже з’єднання з’явилася на тих мордовських болтах. А з тих Володимиро-Суздальських земель був до нас в гості такий собі Андрій Боголюбський, який ще в 1169 році зробив у Києві «генеральної репетицію» «гостин» Батия. Спаливши місто, пограбував вщент. Серед награбованого, до речі, була бібліотека Ярослава Мудрого, яку князь-бібліофіл роками збирав. Потім бібліотеку завезли до Москви, сховали десь у кремлівських підземеллях, так вона і щезла. Кажуть, поляки її з’єднання їли, коли голодували, гостюючи в Кремлі за часів Лжедмітрія, а може, то миші.

Згадую про це лише для того, аби поміркувати, хто ж з двох народів нам насправді “братніший» — литовці, наприклад, чи ті, з Москви? Вісь візьмемо, наприклад, нашестя Батия. Він, звичайно, був гаспид ще тієї, альо через нього багато що робиться яснішим. Поводився він, звичайно, за всіми правилами завойовника-переможця — вбивав, палив, принижував. Та штука в тім, що ті, московські, суздальські та інші князі плазували перед ним охоче, та ще й чинили один на одного наклепи, аби знищити конкурента. А тут з литовцями все пройшло спокійно, цивілізовано, хоч і прийшли вони до людей слабкіших після батиєвої руїни. Тож не кажіть мені, що Схід і Захід — браття. Вони антагоністи за суттю своєю, за менталітетом.

Хроніки ВКЛ
1236 р. — литовці здобувають перемогу над лицарями-мечоносцями при Шяуляї
1260 р. — перемога литовців над тевтонами при Дурбі
1263 р. — об’єднання основних палац литовських земель під владою Міндовга
1316-1341 рр. — князювання Гедиміна
1362 р. — Ольгерд розбиває татар у битві при Синіх водах та займає Поділля і Київ
1345-1377 рр. — князювання Ольгерда
1345-1382 рр. — князювання Кейстута
1385 р. — великий князь Ягайло укладає Кревську унію з Польщею
1387 р. — прийняття Литвою католицтва
1392 р. — в результаті міжусобної боротьби великим князем у Литві стає Вітовт, який виступивши проти політики Ягайло
1410 р. — об’єднання єднані литовсько-руські і польські війська вщент розбивають лицарів Тевтонського ордена в Грюнвальдській битві
1413 р. — Городельська унія, відповідно до якої на палац литовських дворян-католиків поширюються права польської шляхти
1447 р. — перший Привілей
1492 р. — «Привілей великого князя Олександра». Перша хартія шляхетських вольностей
1529, 1566, 1588 pp. — вихід трьох редакцій Литовського статуту
1487-1537 рр. — війни з Руссю на тлі посилення Московського князівства
1569 р. — підписання Люблінської унії та об’єднання Литви в одну державу з Польщею — Річ Посполиту

Олексій Сікорський
Панорама №35-2019

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top