Головні новини

Пора визнати наявність українського расизму — Мустафа Найєм

Є три питання, на які мені доводиться відповідати під час зустрічей з іноземними політиками чи журналістами. Про корупцію. Про війну. І про фашизм. Завжди. На кожній зустрічі. Під час кожного інтерв’ю.

Про це розповідає народний депутат Мустафа Найєм на сторінках «Нового часу».

Так от, коли я кажу про корупцію, то точно знаю, з ким і з чим борюся. Точно розумію, якого ворога маю на увазі, коли мова йде про Донбасі. Але по‑справжньому гублюся, якщо який‑небудь шановний експерт або політик запитує, не вважаю я проблемою, що в нашій країні буяє неонацизм і фашизм. І кожен раз абсолютно відкрито відповідаю: звичайно ж, фашизм і расизм — це не про нашу країну. «Подивіться, зрештою, на мене і дайте відповідь на своє питання самі». Однак про себе завжди задумуюсь: чому ми — країна, під час революції в якій першими загинули вірменин, білорус і грузин,— повинні виправдовуватися в спотвореному уявленні про любов до батьківщини і чистоту нації? І чому хтось вважає себе вправі сидіти в тилу і втикати ніж у спину нашої армії і дипломатії?

Тепер завдяки таким «патріотам» і «охоронців чистоти» відповідати на це питання стане складніше. Не тільки мені. Всій країні.

Що з цим робити?

Довгий час ми боялися вимовляти це слово, сподіваючись, що все минеться якось саме по собі. Не пройшло. І щоб перші дзвіночки не стали національної пандемією, пора це сказати вголос і визнати: в нашому суспільстві є прояви расизму, і вони носять системний характер. Для початку — визнати. Потім — правильно кваліфікувати і відкрито цьому протистояти. У громадському дискурсі, в поліцейських дільницях і в судах.

І зараз питання не тільки правоохоронним органам, які — і це теж пора визнати — довгий час замість того, щоб викорчовувати хвороба на корені, десятиліттями списували її на витівки молоді, неусвідомленість і ще якусь чортівню. Вбивства, поранення, різанину (від побиття вєтнамців в Харкові, вбивства у Вільшанах Харківської області до побиття темношкірих уболівальників на київському стадіоні і утисків в Ужгороді) сором’язливо кваліфікували як хуліганство або, у поодиноких випадках, як особливо тяжкі злочини.

З різних причин: складно довести, справа негарно виглядає, псує статистику або імідж країни. В результаті судили не расистів, не тих, хто інфікований міфічної ідеєю чистоти нації, а «хуліганів» і «малолітніх бешкетників», які, опинившись на волі, продовжували розпочату ще з більшим завзяттям, оскільки головна їх злочин система вважала за краще не помітити. І це порок не тільки постмайданної влади. В цілому не тільки влади. Це наша загальна проблема.

Ми не любимо потворну бік свого відображення, воліємо відвертатися від неприємних фактів. Нам ніяково визнати, що український расизм — це інша, спотворена сторона пасіонарності нашого суспільства. А якщо бути точніше — тієї її частини, яка вважає себе виразником думки і волі всієї країни.

Щиро сподіваюся, що після події в околицях Львова (напад на табір ромів, в результаті якого одна людина загинула, а четверо отримали серйозні поранення) оперативна реакція Національної поліції і правильна кваліфікація злочину, вчиненого на етнічному ґрунті, стануть системою. І в майбутньому ми не просто почуємо від правоохоронних органів ухильні заяви про «радикальних групах і настроях», а отримаємо підсумки реального розслідування діяльності та організації угруповань, закликають до насильства за расовою або етнічною ознакою.

За всю свою життя в Україні я ніколи не стикався з дискримінацією на расовому та етнічному ґрунті або відкритим проявом расизму. Лише раз в далекому 2010 році я зіткнувся з ксенофобією двох недалеких беркутівців, але в масштабах життя однієї людини це, звичайно, дрібниця. І хочу цим пишатися.

А якщо комусь хочеться привести наочний приклад того, на що може перетворитися наше потурання, загляньте за поребрик. Там теж все починалося з соромливого замовчування. Замовчування, перетворив насильство і непримиренність у норму. Тепер же вони експортуються на будь-яку сприятливий ґрунт: від підтримки праворадикальних сил у європейських країнах до вбивчого загравання з неонацизмом «несвідомою» молоді в наших містах.

«>

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top