новини корупції

Підпільний бізнес під «дахом» Компартії. Чому північні корейці не мруть з голоду

ср, 25/09/2019 — 14:14

У Північній Кореї процвітає тіньове підприємництво.

Щонайменше 10 млн громадян Північної Кореї загрожує голод через низького врожаю, говориться в доповіді, підготовленій Всесвітньою продовольчою програмою (ВПП) ООН і Продовольчої і сільськогосподарської організацією ООН, пише в «Діловій столиці» Олександр Суков.

Від собак до корінців

Представник ВПП Ерве Верхозель вказав, що через посуху, сильної спеки і повеней урожай в Північній Кореї виявився найгіршим за останні 10 років і країні не вистачає майже півтора мільйони тонн продовольства до наступного врожаю. За даними ООН, від хронічного недоїдання страждають до 43% населення окремих регіонів, кожна п’ята дитина з цієї причини відстає в розвитку, а державний пайок зменшено з 380 до 300 грам в день.

Прочитавши заяву ООН, багато представлять апокаліптичні картини насування голоду, коли жителі Північної Кореї спочатку з’їдять всіх собак, потім кішок, а потім почнуть є корінці і кору з дерев.

Один голод і багато нездійснених жахів

Насправді, проаналізувавши ситуацію, що склалася на сьогодні, можна з упевненістю сказати, що побоювання чиновників ООН багаторазово завищені і апокаліпсис країні не загрожує. «ДС» вдалося знайти подібні заяви в 2011 р., 2013 р., і навіть в 2016 р. Проте даних про масову загибель від голоду північнокорейців саме в ці, спрогнозовані ООН роки, знайти не вдалося. Звичайно, можна зробити знижку на закритість режиму Кімів, з-під залізної завіси яких мало що просочується, але те, що повторення голоду 1995-1999 рр. не було, можна говорити з високою часткою ймовірності. А в зазначені роки там був справжній голод, викликаний зупинкою підтримки північнокорейського режиму з боку Росії і Китаю. Голод дуже трагічно наклався на існував тоді уклад північнокорейської економіки, а точніше — її сільського господарства, в результаті чого померло, за різними оцінками, від півмільйона до трьох мільйонів чоловік.

Кимунизм

Однак з тих пір у Північній Кореї відбулися серйозні зміни в економіці, які практично залишилися непоміченими в світі, що ставлять під сумнів ймовірність повторення голоду в серйозних масштабах. Так, країна як і раніше, управляється жорсткої диктаторської рукою Кім Чен Ина, як раніше його батьком і дідом. Але, у 2012 р. було реформовано аграрний сектор, система якого і була головною причиною голодних смертей. Справа в тому, що основоположник корейської держави Кім Ір Сен (дідусь нинішнього керівника), як стверджував кореист Андрій Ланьков, був сталіністом крутіше самого Сталіна, заморившего голодом мільйони українців. Наприклад, присадибна ділянка рядового корейського колгоспника міг бути не більше ніж 100 кв. м, тобто — одна сотка. Зрозуміло, що прогодувати сім’ю з такого мізерного земельного наділу просто неможливо, тоді як інша земля, як і вирощений на ній урожай, належали державі. Зерно не можна було просто купити чи продати, влада, яка встановлювала норму видачі кукурудзи і рису кожному корейцю, пильно за цим стежила. Нинішній лідер КНДР дозволив закріплювати за одним або кількома домогосподарствами окреме поле, з якого вони повинні віддавати державі третину врожаю, а решта можуть залишати собі і розпоряджатися на власний розсуд. Як тільки селяни отримали можливість працювати не тільки на державу, але і на себе, позитивні результати не змусили себе чекати — вже в 2013 р. КНДР зібрала рекордний за 25 років урожай зернових — 5 млн т. В 2014 р. в країні була сильна посуха, яка в звичайні роки спричинила б голод, але замість цього корейці зібрали більше зерна — 5,1 млн т. А в 2015 р. Північна Корея взагалі вийшла на самозабезпечення зерном.

Крім того, офіційні влади стали закривати очі на малу підпільне виробництво все, що могли зробити і продати (або обміняти) громадяни. Наприклад, корейці могли нелегально вирощувати на малопридатних ділянках землі (а гориста місцевість там, сільгоспземлі мало) махорку, з якою проводився тютюн, закручувався в доставлену контрабандою з Китаю цигарковий папір (або вкрадену на місцевих тютюнових фабриках), упаковувався і продавався під виглядом китайських сигарет. Якщо підприємство було дійсно мале, що називається «виробництво в підвалі», чиновники просто закривали очі на нетрудові доходи корейців, часто — за хабар. І цьому сприяло ще й те, що у багатьох чиновників були свіжі в пам’яті події голоду 1990-х — тоді, при жорсткій системі розподілу продуктів харчування за картками, хабарів майже не було: з одного боку, за це могли жорстко покарати, з іншого — хабарі давати було нічим. Грошима? Але куди їх можна було витратити, якщо продовольство розподіляється тільки за картками? У результаті безліч чесних чиновників у 1990-х просто вимерли з голоду, навчивши своїх послідовників, що хабарі брати можна і навіть потрібно, якщо не хочеш, щоб твоя сім’я померла з голоду.

Контрабанда в цей час розквітла в КНДР пишним кольором — це тільки з Південною Кореєю кордон охороняється як зіниця ока, але з Китаєм вона як прохідний двір. Контрабанда йде не тільки в Північну Корею з Китаю, але і в зворотному напрямку. Зокрема, в Піднебесну навіть масово вивозилися для продажу на металобрухт верстати з зупинених заводів і фабрик.

Держава в частці

Другий рівень змін до північнокорейської економіки — створення приватних компаній. Коли дрібне виробництво сигарет або крихітна торгова лавка розросталися, підприємці замислювалися про зростання свого бізнесу. Вони йшли в місцеві органи влади і там реєстрували компанію — формально як держпідприємство, будь то рибальська фірма, ресторан або навіть шахта. Але гроші, необхідні для створення бізнесу, — це накопичений початковий капітал корейців. Такий бізнес створювався не тільки під «дахом» місцевих органів влади, але й центральних, включаючи міністерства, військових, партійні структури і навіть контррозвідників. Наприклад, військова частина отримала можливість укласти зовнішньоторговельний контракт на поставку на експорт вугілля. Але у неї немає ні шахт, ні обладнання, ні грошей. Тоді вона знаходить приватного інвестора, який організовує весь процес, а прибуток ділиться. І все — офіційно. В результаті виграють усі: бізнесмен заробляє гроші, держорган — реалізує контракт і що-то також кладе собі в кишеню, солдати строкової служби (вона триває 5-12 років) працюють на шахті безкоштовно, але і їм перепадає бонус — покращене за рахунок бізнесу харчування.

Створення таких приватних компаній під вивіскою державних охопило безліч сфер економіки. Наприклад, після того, як накрилося мідним тазом промислове крупнотоннажное рибальство, саме за рахунок такої схеми було створено рибальство приватне, яке спеціалізується на прибережному лові. Про масштабну ролі приватного бізнесу говорить хоча б такий факт, що продаж за кордон морепродуктів — одна з трьох основних статей доходів від експорту КНДР. Ще одна — мінеральну сировину, і всі приватні шахти, повторимося, працюють під фальшивою вивіскою «належить державі».

При цьому офіційна плата бізнесу державі за «дах» фіксована і складає 30-40%. В цьому є свій плюс — бізнес сплачує встановлену ставку, інше залишає собі, а чиновник не лізе з перевірками, скільки ти заробляєш, головне — плати державі вчасно.

Приватний бізнес, якого немає

Є ще одне джерело зростання північнокорейської економіки — збережені промпідприємства. З 2015 р. вони стали здобувати свідомо занижена завдання на виробництво певного обсягу продукції, а все, що буде вироблено понад цього, можна продавати за ринковою ціною, і гроші використовувати на купівлю сировини або виплату зарплати робітникам. У підсумку рядовий трудяга на заводі в Північній Кореї став заробляти $50 доларів в місяць, а висококваліфікований — всі сто.

Розвиток бізнесу викликало зростання у сфері транспорту — корейці стали купувати в Китаї вживані автобуси і автомобілі, з’явилися приватні (під державною вивіскою) транспортні компанії.

Поштовх в розвитку економіки підстьобнув і житлове будівництво, нові будинки стали рости, як гриби після дощу. Однак квартири там не продаються — вони належать державі, та люди з грошима можуть купити не саме житло, а лише право проживання. Коштує воно чимало: квартира в Пхеньяні за $70-100 тис. — далеко не рідкість. До речі, шабашники, які виконують ремонти в новобудовах, також непогано заробляють.

У КНДР внаслідок цих змін з’явилися і відверто багаті люди — на вулицях Пхеньяна біля дорогих ресторанів (вже є і такі) тепер можна побачити Hummer або Jaguar, а на руках пасажирів елітних авто — швейцарські годинники.

Однак про цих фундаментальних змінах за останні два десятки років влади воліють не говорити вголос — приватного бізнесу в КНДР офіційно не існує, про нього не пишуть в газетах і не говорять диктори телебачення. Офіційно північнокорейці продовжують будувати комуністичну економіку. Тому і право на приватну власність, будь то бізнес або квартира, не оформляється юридично. Приватного бізнесу в КНДР як би не існує. Він не згадується в офіційних документах (принаймні, в незасекреченных), про нього не говорять з трибун партійні чиновники. Правильно оцінити обсяг приватного бізнесу неможливо — Північна Корея з 1960 р. не оприлюднює ніякої достовірної статистики. Проте, за оцінками Андрія Ланькова, це може бути від чверті до половини валового національного продукту.

Так що Північна Корея вже зовсім не та, що раніше. Корейці отримали більше економічної свободи і більше можливостей заробити. Тому й голоду, швидше за все, не буде — бізнес, який навчився відкривати дорогі ресторани і купувати «Хаммери» і швейцарські годинники, свою країну вже як-небудь прогодувати.

Олександр Суков, «Ділова столиця»

Щоб не пропустити найважливіше, підписуйтесь на наш Telegram-канал.

Источник — http://grom-ua.org/

Нажмите на стрелку что бы читать дальше
<--nextpage-->

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top