новини корупції

Меркель. Початок прощання

Мало хто може уявити собі кордону турбулентності в Європі і наслідки цієї турбулентності в період перебудови німецької політичної системи.

Після очікуваного погіршення результатів, продемонстрованих партією Ангели Меркель на виборах у федеральній землі Гессен, канцлер, за інформацією німецьких ЗМІ, заявила про те, що не буде більше балотуватися на посаду голови ХДС, а також піде з німецької та європейської політики. Таким чином, сьогодні почався період прощання з Ангелою Меркель і її політичною спадщиною, період турбулентності самої німецької політики і її неминучого переформатування, період, який може виявитися складним випробуванням для європейської єдності.

Справа не лише в особистості самої Меркель – хоча і в цьому, звичайно, теж. Справа в тому, що Меркель була одним з могікан класичних європейських цінностей і захищала їх класичними методами. Це і призвело до самого поки серйозного в нашому столітті міграційній кризи в історії Європи і – що найважливіше – до його пропагандистської складової, вдало використаний Росією і правими популістами, що симпатизують Володимиру Путіну.

Якщо вже говорити відверто, сам міграційний криза була з першої до останньої хвилини вдалою російської спецоперацією проти вільного світу. Володимир Путін скористався повстанням проти диктатури сімейства Асадов в Сирії і недалекоглядністю тодішнього американського президента Барака Обами для організації масованих бомбардувань території Сирії авіацією Асада, а потім і її союзниками з Росії. Зроблено це було з однією простою метою – домогтися масової міграції цивільного населення в країни Європи, поставити Європейський Союз перед небаченими викликами.

Звичайно, якби Вашингтон діяв тоді інакше, якщо б він домігся усунення Асада, якщо б в Сирії була встановлена безполітна зона, як колись в Іраку та Сирії, нічого цього просто не було б. Але Європі трагічно не пощастило з «миротворцем» Обамою так само, як їй за сім десятиліть до цього не пощастило з «миротворцями» Чемберленом і Даладьє.

Ангела Меркель стала заручницею цієї трагічної ситуації, але її важко дорікати в тому, що вона намагалася знайти вихід з неї, діючи в рамках європейських цінностей і не даючи європейцям втратити людську гідність. Саме на це і розраховував Володимир Путін, який і чути не хоче ні про які цінності і який керує людьми, читавшими про людську гідність лише в рамках шкільної програми.

Те, що Меркель після початку міграційного кризи вдалося протриматися так довго, та ще й виграти парламентські вибори – це вже велике політичне досягнення. Однак ніщо не може тривати вічно. І ХДС, і її баварський союзник ХСС і соціал-демократи перестають в Німеччині бути, що називається, системоутворюючими, «народними» партіями. Можливо, це вже неспинний процес, але, принаймні, Меркель не може не дати власної партії шанс перевірити, чи пов’язаний цей процес з її особистістю, її принципами, втомою німців від її тривалого перебування на посту або ж зумовлений об’єктивними закономірностями.

Тепер слово – за стійкістю німецької політичної системи як такої. Зараз, звичайно, далеким від політики людям важко відновити в пам’яті події, пов’язані з відходом з великої політики Гельмута Коля та обранням його наступницею Ангели Меркель. Останнім з могікан великої європейської політики тоді як раз називали минає канцлера – але одночасно підкреслювали, що він витоптав все політичне поле навколо себе, не залишив шансів яскравим особистостям. Меркель як раз і сприймалася «гидким каченям», безбарвним персонажем, який навряд чи здатний скласти ефективну конкуренцію яскравого лідера німецьких соціал-демократів федеральному канцлеру Герхарду Шрьодеру. А зараз ніхто не сумнівається в політичних масштабах Меркель, зате саме її порівняння з перейшли на кремлівську службу Шредером виглядає образливо.

Але тоді німецька політична система не виглядала настільки турбулентної, як зараз, звичайно, досить парадоксально з точки зору стабільного економічного розвитку країни. Тоді було ясно, що в разі поразки ХДС/ХСС і їх союзників вільних демократів на вибори до влади практично передбачувано приходить коаліція соціал-демократів та їхніх потенційних союзників «зелених» в якості молодшого партнера. На самий крайній випадок існувала ефективна, але тимчасова модель «великої коаліції» ХДС і СДПН, випробувана ще федеральним канцлером Куртом Георгом Кизингером з ХДС і його партнером і наступником, соціал-демократ Віллі Брандтом.

Але нікому тоді не приходило в голову, що союз двох антагоністів буде правити країною практично постійно, нівелюючи відмінності в очікуваннях виборців. Нікому не приходило в голову, що соціал-демократи з «народної партії» перетворяться в партію вузького кола виборчих симпатій, що у них, як дотепно зауважив один із спостерігачів, «закінчаться робітники». Ніхто не уявляв собі, що до лівих популістам, до появи яких в парламенті були готові після об’єднання з НДР, додадуться праві популісти, які перестануть бути маргіналами.

У соціал-демократичних політиків у присутності лівих популістів виникла спокуса спробувати себе в новій якості – не випадково лідерів «Лівих» став патріарх СДПН Оскар Лафонтен, колишній голова партії і міністр в уряді Шредера. Хто сказав, що зараз політики з табору ХДС/ХСС не вдохновятся успіхом «Альтернативи для Німеччини»? Адже союз з цією політичною силою – якщо вивести її з маргінальною ніші і «прикрасити» осудними і поважними фігурами – гарантує, на перший погляд, довгий і впевнене правління правої коаліції, якої не будуть потрібні ніякі союзники і попутники з лівого і навіть з ліберального табору.

Все це Німеччина у своїй політичній історії вже проходила в 20-30-ті роки минулого століття – досить прочитати мемуари якогось колишнього канцлера Папена, щоб у цьому переконатися. Ситуація тоді була абсолютно непередбачуваною – і завершилася трагічно для німецької демократії і Європи. І зараз ситуація, на перший погляд, передбачуваною виглядає не так багато в ній різних обставин і гравців, так багато залежить від випадковостей, так багато спирається не на реальність, а на уявлення громадян про цієї реальності, щедро сдабриваемые «постправдой».

Ось чому так важлива передбачуваність і наступність у перехідний період і після Меркель. Для України, для врегулювання російсько-українського конфлікту вони важливі перш за все – тому що мало хто може собі уявити кордону турбулентності в Європі і наслідки цієї турбулентності в період перебудови німецької політичної системи.

Facenews

Нажмите на стрелку что бы читать дальше
<--nextpage-->

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top