Головні новини

Курс на НАТО: Чому громадянський на посади міністра оборони України – погана ідея

Несамовите бажання скоріше і повноцінно долучитися до Євросоюзу і НАТО – річ похвальна. Але в процесі наближення до заповітної мети важливо не внести ті зміни в поганенько функціонуючу систему, які взагалі зруйнують її під нуль.

Українські законописцы, на жаль, мають звичку забувати про це і плодять колосів на глиняних ногах. Тому-то і варто радіти інколи, коли який-небудь закон не проходить перевірку голосуванням в Раді або не отримує схвалення президента.

Правда, в День Конституції сам Петро Порошенко вирішив навести шороху і пообіцяв масштабні зміни в основному законі. Так, президент повідомив, що найближчим часом має намір внести до парламенту на голосування важливу поправку в основний закон країни. Поправка ця повинна зафіксувати новий курс України на вступ до ЄС і Північноатлантичного альянсу. Традиційна для таких випадків брак голосів «за» підступом вже може не рахуватися. Але турбує дещо інше.

У минулий четвер Верховна Рада прийняла найважливіший закон, який дозволить прискорити вступ у НАТО. Витрати на збройні сили щорічно повинні становити п’ять відсотків від ВВП країни. Раніше, згідно з даними Держстату та Мінфіну, вони навіть до 3% жодного разу не дотягували, так що твердження в дусі «армію урятували волонтери» почасти мають право на життя. Тепер на державу лягає куди більша відповідальність, і не тільки за постачання ВСУ всім необхідним.

Але у будь-монети завжди є зворотна сторона. Ось і тут не обійшлося без такої. Згідно з нормами закону, міністерство оборони надалі має очолювати не кадровий військовий, а цивільна особа. При цьому чомусь стверджується, що приймається ця міра за американським зразком. Чи пам’ятаєте ви, хто зараз обіймає посаду міністра оборони США? Правильно, герой військових кампаній в Афганістані, Іраку, а тепер ще й Сирії, Джеймс Мэттис, має звання генерала. Так, це швидше виняток, ніж правило, але голосували за його призначення сенатори давали зрозуміти, що непрості часи вимагають нестандартних рішень.

Цивільні по своїй суті міністри оборони за часів Януковича були й у нас. Але навіть у мирний час усі ці Саламатины і Лебедевы приносили користь, а лише біду. Саме під їх керівництвом українська армія остаточно була доведена до розрухи, якою російські окупанти на початковому етапі захоплення Донбасу та Криму скористалися сповна. І мова, між іншим, про мирне життя, а не про війну, яка насправді то АТО, то СЗГ.

До того ж приклади МВС дають зрозуміти, що людину без знання специфіки професійної краще навіть міністерським прес-аташе, не кажучи вже про те, щоб довірити кермо правління настільки значущим відомством. І навіть Арсен Аваков не виглядає найкращим прикладом людини, який недоречно виглядає у міністерському кріслі. Адже був Василь Цушко, на тлі якого навіть Юрій Луценко здавався (і до цих пір здається) ефективним борцем зі злочинністю і навіть якоюсь подобою профі. Більше того, він з аналогічною ефективністю встиг покерувати Міністерством економіки, Антимонопольним комітетом та Одеської областю, будучи за освітою техніком-механіком. Як кажуть, що ні робить дурень, все він робить не так.

Правда, наявність погон і розуміння армійського побуту недостатньо для того, щоб бути хорошим міністром. Наприклад, Анатолій Матіос, якого окремі джерела за умови функціонування нового закону бачать реальним кандидатом на посаду глави МО, здатний хіба що наламати дров і попрацювати на картинку для телебачення (у тому числі — російського). Його жага уваги і прорезающиеся політичні амбіції можуть запросто спровокувати міжетнічні або навіть міждержавний конфлікт. А чим ще пояснити заяви на кшталт «євреї винні в тому, що Україна залита кров’ю»?

Призначення Матіоса, однак, бачиться малоймовірним через відсутність довіри. А ось віддати міністерство на відкуп умовного Бірюкову на Банковій цілком можуть. Перетворився у президентського намісника в Миколаївській області колишній волонтер в останні кілька років неодноразово критикував Степана Полторака і його підлеглих, а Муженко за мотивами вибухів на складах у Калинівці вимагав відправити у ганебну відставку. Але якщо брат відомої письменниці хоча б два роки строкової служби відслужив, то один з хедлайнерів пропрезидентської тусовки не має за плечима і такого досвіду. В радянській армії не служив в силу юного віку, від армії української успішно відкосив. Так чи є сенс довіряти шевцеві пекти пироги?

В законі, звичайно, є і правильні посили. Наприклад, надалі пропонується розмежовувати повноваження керівника і начальника Генштабу ЗСУ. Подібне «роздування штату» виглядає в нинішній ситуації цілком виправданим. Та й як декларації твердих намірів він цілком зійде. Але бажання сліпо дотримуватися рекомендації Заходу без урахування особливостей українського менталітету може зіграти точно таку ж злий жарт, яку з китайцями зіграла полювання на горобців за часів правління Мао. От якби НАТО пообіцяло нам беззастережну військову допомогу в критичній ситуації, то гра була б варта свічок.

І не варто звертати увагу на те, що Порошенко ще не поставив підпис під законом, оскільки це справа часу.

Віталій Могилевський, Без Табу

«>

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top