Головні новини

Конфлікт інтересів, сумнівні схеми і зять Жебрівського

Як створювалися і як були знищені гуманітарно-логістичні центри в Донецькій області

Слов’янськ, 5 липня 2017 року. Місцеві активісти та учасники бойових дій святкують річницю визволення міста. На горі Карачун встановлена сцена. На відстані декількох метрів від неї стоїть намет з сувенірами, продажем яких волонтери з сусіднього Краматорська виручають гроші на допомогу українським військовослужбовцям.

«Відійдіть, я буду торгувати з губернатором!», — командує жвава жінка-волонтер нечисленним дрібним покупцям і роззявам, обступавшим імпровізований прилавок. В образі добродушного вельможі, у супроводі почту, під навіс ступає голова Донецької ОДА Павло Жебрівський.

У Жебрівського сонячний настрій. Він жартує з жінкою в наметі і весело регоче, коли та починає показувати йому свій крам.

«Давайте купимо у вас це». Глава області вказує на чильце, традиційний головний убір, які українські дівчата одягали на весілля. «У мене донька в суботу виходить заміж».

Жебрівський сяє, навколишні радісно сміються.

Зять

Павло Жебрівський і члени його сім’ї охороняють своє приватне життя. Діти вже колишнього голови Донецької ОДА ніколи не привертали до себе уваги ні публічними скандалами, ні вульгарно розкішним способом життя. Інформація про появу у Жебрівського зятя не просочилася в один таблоїд.

Дочка Павла Жебрівського, як і її молодший брат, закінчила Київський інститут міжнародних відносин. Ймовірно, свого нинішнього чоловіка, Любомира Шведюка, вона зустріла саме в КІМО. На початку 2017 року Шведюк став директором приватного підприємства «Ян» Павла Жебрівського, змінивши на цій посаді сестру «губернатора». Тоді ж він очолив наглядову раду належного сім’ї Мар’янівської склозаводу.

Але спочатку, в 2015 році, 28-річний Шведюк з’явився в Донецькій області і, не маючи ніяких офіційних повноважень, почав встановлювати свої порядки на тільки що відкрилися там гуманітарно-логістичних центрах.

Нагальна потреба

Створити ГЛЦ в буферній зоні між блок-постами доручив Луганській та Донецькій обласним адміністраціям Рада національної безпеки і оборони. Президент Петро Порошенко влітку 2015 року кілька разів публічно анонсував цей проект і просив двох глав ОДА поквапитися з його реалізацією. Західним донорам і партнерам ГЛЦ мали сподобатися.

Ідея була до геніальності проста і очевидна. У Донецькій області чотири контрольних пункту в’їзду-виїзду. У Луганській — лише один, піший, з-за зруйнованого мосту. Кожен день через КПВВ проходить багатотисячний потік жителів непідконтрольних територій. Люди виїжджають, щоб вирішувати бюрократичні питання, переводити банківські карти і купувати більш дешеві і якісні продукти. Багатьом, однак, особливо людям похилого віку, такі подорожі ледве по силам.

Гуманітарно-логістичні центри повинні були включати не тільки торгові площі і банкомати. Тут повинні були з’явитися цілі відділення банків і пошти, а також нотаріуси.

У більшості жителів непідконтрольних територій з їх появою відпала б необхідність перетинати КПВВ. Біля пунктів в’їзду-виїзду пропали б гігантські, багатогодинні черги, простоюючи в яких, регулярно втрачали свідомість або вмирали літні, слабкі і хворі люди. У прифронтових містах сходили нанівець тертя між приїжджими і місцевими, пов’язані з непристосованістю провінційної інфраструктури до такого гігантського потоку продуктових і пенсійних «туристів».

Прикордонники і фіскали повинні були організувати для відвідувачів ГЛЦ окремий транспортний коридор і ввести спрощений пропускний режим. Від місцевих адміністрацій очікувалися також спеціальні автобусні рейси.

В кінці літа і початку осені 2015 року це стало реальністю на двох КПВВ: зайцевским між Бахмутом і Горлівкою та новотроїцьким під Волновахою. Проте вже через кілька тижнів «щось пішло не так».

Спочатку був радник

У середині липня 2015 року бізнесменові з Херсонської області Андрію Катишеву зателефонував його давній знайомий і колишній партнер, луганчанин Андрій Лагунский.

Лагунский сказав, що став радником новопризначеного голови Донецької обласної адміністрації Павла Жебрівського і пропонує йому роботу у великому проекті. Катишева покликали брати участь у створенні ГЛЦ.

З аналогічним запрошенням Лагунский звернувся ще до декільком своїм знайомим. Роботи було багато і закінчити її треба було в ударні терміни.

Кількома тижнями раніше заступник голови Донецької обласної адміністрації Михайло Нечипорук зустрівся з співробітником обласного комунального підприємства «Автотранспортне підприємство», весь транспорт якого залишився на непідконтрольної території.

В кінці 2014 року переміщений Маріуполь Донецька обласна рада, слідуючи вказівкою з Києва, сумлінно перереєстрував КП «АТП» та ряд інших нещасних його побратимів у місті біля моря. На початку 2015 він же, однак, випустив проект розпорядження про ліквідацію цієї і ще кількох фактичних «пустушок».

Однак у середині 2015-го Донецька ОДА, яка до того часу вже стала обласної військово-цивільної адміністрацією, перейнявши функції обласної ради, придумала КП «АТП» нове застосування. Співробітникові «АТП» Нечипорук запропонував стати директором «Автотранспортного підприємства». Головне крісло в ОДА займав ще Олександр Кіхтенко, однак про його майбутнє звільнення і призначення Жебрівського в потрібних кабінетах вже знали.

Після приходу в обласну адміністрацію Жебрівського Лагунскому та команді, яку він збирав, потрібно працювати швидко. Новий голова ОДА, очевидно, дивився на гуманітарно-логістичні центри як на свій перший великий PR-проект, який він тріумфально презентував б жителям регіону до Дня незалежності України, давши зрозуміти, що на Донеччину знову прийшов «міцний господарник», яких тут поважають, але притому український патріот. Павло Будівельник.

Разом з Лагунским, Катышевым і ще кількома людьми, запрошеними радником Жебрівського, Бахмут, де зібралася команда, приїхав заступник директора ПП «Ян» Вадим Степаненко.

Від ОДА проект спочатку займався саме Нечипорук, який пересидів Кіхтенко, але залишив посаду заступника голови адміністрації в тому ж 2015-му, досягнувши граничного віку для перебування на держслужбі.

Нечипорук виношував ідею створити для будівництва і управління ГЛЦ нове підконтрольне йому комунальне підприємство, КП «Логістік», проте часу на бюрократичну тяганину йому ніхто не давав. Гуманітарно-логістичні центри, а заодно і організацію перевезень в буферній зоні і за КПВВ, звалили на терміново реанимированное «Автотранспортне підприємство». КП «АТП» перереєстрували в Краматорську — новому адміністративному центрі Донецької області.

Новим директор «Автотранспортного підприємства», однак, незабаром дали зрозуміти, що все, що від нього вимагається, — ставити підписи на потрібних паперах, виконуючи усні вказівки, Нечипорука і «смотрящих»: ні Лагунский, ні Степаненко не зайняли ніяких офіційних посад. Нечипорук також наполягав на оформленні в КП «АТП» головним інженером його водія, який, між тим, продовжував би служити заступник «губернатора». Директор відмовився. Звільнити незручного чиновника не так просто, тому йому запропонували світову: посада заступника директора за Андрія Катышеве.

Катишев, який займався бізнесом з початку 1990-х, мав набагато більший досвід плавання серед акул. Планував спочатку займатися на ГЛЦ торгівлею, він погодився очолити КП «АТП». Катишев розраховував, як він стверджує, в майбутньому завести на ГЛЦ власний бізнес, а тим часом жити на потенційно високу офіційну зарплату після налагодження роботи логістичних центрів. Керуючи цими майданчиками і перевезеннями, комунальне підприємство обіцяло в лічені місяці стати мільйонером.

«Оператори ринку»

В один час з Андрієм Катышевым на запрошення Андрія Лагунского в Бахмут приїхав підприємець з Хмельницькій області Ігор Пакуляк. Пакуляку теж запропонували очолити комунальне підприємство — «Донпостачкомплект», якому, згідно з основним КВЕД, належить займатися оптовою торгівлею паливом. Два не пов’язаних між собою джерела стверджують, що завданням «Донпостачкомплекта» було налагодити постачання вугілля з «республік». Однак відкрити ще і цей фронт робіт в ОДА все-таки не наважилися.

Між тим, Пакуляк виступив засновником і директором двох новостворених підприємств: ТОВ «Вагантес» для оптових поставок продуктів харчування та ПП «Краматорська оптово-торгова компанія» — для роздрібної торгівлі. Поряд з незалежними приватними торговцями на ринок виходили підприємства, фактично підконтрольні ОДА.

У поспіху, що супроводжувала всю роботу над створенням ГЛЦ, «Вагантес» і «Краматорська оптово-торгова компанія» були зареєстровані в Бахмуті в один день і під спільною адресою із ще двома підприємствами — ТОВ «Світа-2015» та ПП «Єдина країна». Цим належало займатися оптовими поставками та роздрібним продажем фармацевтичних препаратів у двох аптеках на гуманітарно-логістичних центрах.

За інформацією «ОстроВа», яку неможливо підтвердити документами, будівництво аптек фінансувала ПП «Ян» Павла Жебрівського. У нього ж була абсолютна монополія на постачання медикаментів на ГЛЦ. Керівництво фармацевтичним бізнесом на логістичних центрах віддали колишньому власникові мережі аптек з непідконтрольного Алчевська. Заступник директора «Яна» Вадим Степаненко, між тим, курирував продуктове напрямок, яким формально завідував Пакуляк.

Радник Жебрівського Андрій Лагунский взяв на себе забезпечення зв’язку між членами команди, що працювала на ГЛЦ, і обласною адміністрацією. Співрозмовники «ОстроВа» стверджують, що Лагунский мала постійний доступ в кабінет Жебрівського. Безпосередньо голова ОДА в організацію гуманітарно-логістичних центрів не втручався.

Немає достатньо вагомих підстав стверджувати, що Павло Жебрівський бачив у ГЛЦ якусь бізнес-вигоду. Присутність на цих майданчиках людини і грошей «Яна» можна з однаковою ймовірністю віднести до чадної поспіху, якої вимагали в ОДА і від ОДА в Києві. Тим не менш, у зв’язку з передбачуваною монополією «Яна», вже в перші дні роботи на новій посаді Жебрівський мав конфлікт інтересів.

Найбільше насторожує, однак, навіть не це, а те, що керівництво будівництвом йшло на основі переважно усних вказівок і домовленостей, у тому числі з боку людей, що не займали ніяких офіційних посад і, відповідно, вільних від будь-якої відповідальності.

Крім двох компаній, приписаних Пакуляку, на ринок вийшло ТОВ «Таврія Плюс» Андрія Катишева. Катишев стверджує, що передав документи на свою компанію кураторам гуманітарно-логістичних центрів від ОДА, оскільки Жебрівський заговорив раптом про необхідність створення так званих «операторів ринку» — підприємств, які стануть генеральними постачальниками товарів на ГЛЦ. Потрібні були відразу кілька фактично підконтрольних ОДА комерційних компаній.

Один зі свідків тих подій підтверджує, що Катишев оформив у нотаріуса в Бахмуті відмова від свого підприємства. Однак реєстратор не став вносити зміни в установчі документи, наполягаючи, що у компанії повинен залишитися власник, тоді як у Катишева, як каже він, не було навіть підставного директора. Далі Катишев, за його словами, долею «Таврії Плюс» не цікавився.

В кінці літа 2015 року вона, згідно з розпорядженням Павла Жебрівського, поряд з «Вагантесом», «Краматорської оптово-торгівельною компанією», «Свитою-2015», «Єдиної краиной» і ще декількома компаніями і приватними підприємцями, почала постачання товарів на перший відкрився ГЛЦ.

Початок «Жебривщины»

Гуманітарно-логістичний центр у Бахмутському районі, у КПВВ «Майорск», відкрився 28 серпня 2015 року. Шляхом неймовірних зусиль, віртуозно оминаючи численні законодавчі норми, організаторам ГЛЦ вдалося, здавалося б, неможливе: за півтора місяця створити велику, добре облаштовану торговельну площадку. На ринок одразу ринув потік людей. ГЛЦ заробив саме так, як було задумано.

Проте вже перші дні роботи гуманітарно-логістичного центру призвели до нових конфліктів між людьми, що працювали на ГЛЦ, і керівництвом ОДА. Андрій Катишев стверджує, що перший заступник і, по суті, політична тінь Павла Жебрівського Євген Вілінський приревнував Андрія Лагунского до шефа, коли той тільки почав працювати в регіоні. Нібито Вілінський став побоюватися, що новий радник голови обласної адміністрації підриває його позиції. З-за цього Вілінський почав дошкуляти перевірками і причіпками «людини Лагунского» Катишева, чия позиція була набагато слабшими, ніж позиція радника «губернатора», не призначеного на посаду офіційно.

Пізніше, продовжує Катишев, претензії з’явилися вже у Павла Жебрівського, який і під час будівництва ГЛЦ, і в день його відкриття, не одержав тієї уваги і пошанування, на яке розраховував. Схожа історія повторювалася в регіоні не з одним ще чиновником: на будь-якого більш-менш активного і самостійного підлеглого глава області чомусь дивився як на свого конкурента.

Пристрасть Жебрівського до «перерізанню стрічок» та регулярного «прикраси» регіону білбордами з власними фото незабаром стала у жителів області популярним приводом для зубоскальства, а його рекламну кампанію «Оновлена Донеччина» дотепники «перейменували» в «Оновлену Жебрівщину».

Із-за спроб «губернатора» так чи інакше контролювати всі місцеві справи при фактичній нездатності справлятися зі складними проектами, яких вимагав зруйнований і неухильно нищающий регіон, влада Павла Жебрівського на Донеччині стрімко переросла в якусь сучасну салтыковщину.

Долю ГЛЦ, однак, зумовило не це.

Перекритий потік і нові шлюзи

У середині осені 2015 року спеціальні коридори на гуманітарно-логістичні центри раптово перекрили. Причин ніхто не пояснював, на офіційному рівні проблему ніхто не коментував. Журналісти тільки констатували, що ГЛЦ майже пустують. Потрапити в них тепер стало можливим, лише вистоявши загальну чергу і пройшовши перевірку на КПВВ, а потім зробивши великий гак.

Виїхати з ГЛЦ, не маючи власного авто, було складно з самого початку: спеціальні автобуси так і не запустили, а ті, які ходили між блок-постами, йшли і без того переповненими, щоб підбирати по дорозі нових пасажирів з вантажем. В результаті жителі непідконтрольних територій стали знову їздити за продуктами і по справах в Бахмут та інші прифронтові міста.

Перевезення від Бахмута до блок-посту і в межах буферної зони ще до відкриття ГЛЦ комунальне «Автотранспортне підприємство» віддало в монопольне обслуговування «Артемовському АТП-11406», компанії сина Олексія Реви, міського голови Бахмута. Колишній директор КП «АТП», який підписував відповідний договір з цим перевізником, каже, що таке було усне розпорядження Михайла Нечипорука: бахмутського міському голові видали своєрідну винагороду за участь в будівництві КПВВ.

Одночасно з поступовим витісненням з ГЛЦ дрібних приватних покупців, а в результаті — і продавців, приблизно з кінця 2015 року, на торгових майданчиках в буферній зоні почала формуватися відома сьогодні контрабандистська схема.

Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top