новини корупції

Імперії залишилося зовсім недовго

Росія все більше нагадує немічного дідка, який провів бурхливу, але марну життя – хапав не замислюючись, принижував з задоволенням, всіх погрожував убити, працювати толком так і не навчився.

Тепер цокаючи вставною щелепою, спостерігає, як усі його покидають, повільно, але впевнено.

Геополітична карта екс-імперії тепер нагадує клаптикову ковдру, коли більша частина околиць, або підчерев’я за Солженіциним, намагається вислизнути з цупких спітнілих обіймів. Кремль мовчки проковтнув догляд балтійських країн, нервово і побрякивая зброєю змирився з відходом Грузії, Молдови та Азербайджану, сил не вистачило утримати Туркменістан. Коли до імперії повернулася спиною Україна, стало зрозуміло, що інших утримати буде все важче і важче. Самим поступливим з регіонів була Центральна Азія, де різною мірою місцеві диктатори обирали власний шлях, зберігаючи в пам’яті російські завоювання минулих століть, приниження образливою кличкою «нацмены», знищення релігії і традицій.

На початку 1990-их років щось у Бориса Єльцина не вийшло – він розвалив вже неживий СРСР, маючи намір створити співдружність на колишніх принципах прихильності до імперського центру. Місцева номенклатура з колишніх колег Єльцина по КПРС виявилася спритніше – їм набридло підкорятися Кремлю, їм захотілося бути не помісними феодалами, а правителями і керманичами. Про Туркменістан писати особливо нічого – отримавши статус нейтральної держави» від ООН, країна живе за старими племінним принципам, обидва вождя відчули смак нафтодоларів і замкнулися в собі. У Таджикистані російські війська успішно ініціювали п’ятирічну громадянську війну, привізши на танку диктатора, який править вже 26 років. Киргизстан «острівця демократії» перетворився на країну, де періодично відбуваються перевороти, але яка залишається вірною Кремлю.

У Казахстану і Узбекистану було споконвічне суперництво – обидві країни прагнули стати центром центральноазіатської геополітики. Назарбаєву пощастило менше – населення в два рази менше, ніж в Узбекистані, територія в чотири рази більше, і вся північна і частина західного кордону під пильним оком Кремля. До того ж у Казахстані зберігається значний компонент «російського світу», тоді як Узбекистан ще в середині 1990-их років обплутав свої кордони по периметру колючим дротом, відмовляючись від російських військових баз і різного роду радників. Після Баткенских подій 1999 і 2000 років в Ташкенті зрозуміли, що Кремль не відстане, і країна знову повернулася в ОДКБ. Через кілька років Узбекистан остаточно звідти вийшов і повертатися вже не хоче.

Ймовірно, центральноазіатські диктатори зметикували, що позбавлення від імперії потрібно починати з ідеології. Російськомовні Казахстану спочатку опиралися, але потім звиклися з тим, що лідер країни Нурсултан Назарбаєв став повертати казахські традиції і майже втрачений в результаті інтернаціоналізації радянської казахська мова. До того ж вони з подивом дізналися, що Південне Передуралля та Південна Сибір стали «русским миром» лише в останні століття, насправді це була територія кочівників, де казахи ставили свої юрти аж до нинішньої Челябінської і Оренбурзької областей. Казахстан діяв повільно, але вірно: столиця країни була перенесена ближче до російського кордону, почалося інтенсивне використання казахської мови, топоніміка приведена у відповідність з граматикою казахської мови, було заявлено, що кирилиця буде замінена латиницею.

У Росії з Узбекистаном були складні відносини практично відразу, як тільки розпався Радянський Союз. Комуністичний лідер Узбецької РСР Іслам Карімов першим здогадався стати президентом ще радянської республіки, незабаром помінявши пам’ятники Леніна на Аміра Темура, Тамерлана, цурався участі в пострадянських організаціях. Іслам Карімов був обережним людиною, вибудувавши держава на свій розсуд і отримавши від вдячного оточення неофіційний титул «великий тато» або «юртбаши». Від населення він отримував і інші, часто неприємні титули, адже до своїх підданих Іслам Карімов ставився ще більш насторожено – таємна поліція, і звичайні міліціонери. Однак у Карімова був економічний потенціал – свій газ, родючі землі і працьовите населення. Додавши диктатури, колишній комуніст отримав країну, в якій, як виявилося, не було власного «шляхи»: метання від турецької моделі до китайської, тиск Заходу і Кремля, збереження власного клану і жорстокі репресії. Новий президент Шавкат Мирзиеев заручився підтримкою Росії, полетівши після обрання до Москви. В останні місяці В Ташкента почалося потепління з Заходом.

В середині травня Шавкат Мирзиеев здійснив триденний візит до Вашингтона: зустрівся з Дональдом Трампом, представниками Пентагону, конгресменами і сенаторами. Сторони підписали понад півтора десятків документів у різних сферах. По закінченні візиту Шавкат Мирзиеев зазначив, що США послідовно підтримують Узбекистан: «Після президентських виборів в Узбекистані і США відносини між нашими країнами піднялися на новий рівень. Назва прийнятого спільної заяви «Узбекистан і Сполучені Штати Америки: початок нової ери стратегічного партнерства» говорить сама за себе. Воно свідчить про наших прагненнях, націлених на далеку перспективу». Підсумком стало обговорення розвитку торговельно-економічного співробітництва, в тому числі в промисловості, енергетиці і транспортній сфері.

Кремль давно звикся з тим, що пострадянські лідери періодично відвідують США, повертаючись з пакетами цікавих проектів, але те, що Узбекистан підписав документи про військове співробітництво, стало для Кремля ударом. Був підписаний план п’ятирічного військового співробітництва: міністр оборони США Джеймс Мэттис під час зустрічі з президентом Узбекистану в Пентагоні подякував йому за підтримку операції НАТО в Афганістані, а також за «інтегрований підхід» республіки до сусідів у регіоні. Більш того, Трамп і Мирзиеев домовилися відновити спільну роботу по боротьбі з тероризмом і сприяння миру, стабільності та економічного розвитку в Афганістані. Мирзиеев сказав, що запропонував свою «повну підтримку» нової стратегії Трампа у відношенні Афганістану. Перед візитом до Вашингтона Мирзиеев прийняв у Ташкенті главу Центрального командування збройних сил США генерала Джозефа Вотела. Сторони обговорили співпрацю у військовій сфері, питання навчання узбецьких військовослужбовців у навчальних закладах США і оснащення армії республіки новими видами військової техніки.

Рафаель Саттаров, експерт мережевого аналітичного проекту Bilig Brains, прокоментував проекту «Теперішній час» мета візиту: «Це питання дуже складне, тому що «відлига» поки що виходить від однієї людини, а не від безлічі, тобто все це-завдяки лише одному Мирзиееву. Еліта як була під час Карімова інертною, пасивною і більше репресивною, такою і залишається. І Мирзиеев намагається змінити людей, я маю на увазі в його оточенні, у вищому керівництві, тих, кого вже неможливо змінити». Дивним чином, але в дні візиту президента Узбекистану в США стало відомо, що Киргизстан дав згоду про відкриття другої російської військової бази, Таджикистан також готовий прийняти посилення давно існуючої російської 201-ї дивізії.

Трохи раніше візиту Мирзиеева в США, Нурсултан Назарбаєв підписав закон, що передбачає забезпечення комерційного транзиту спеціального вантажу через територію Казахстану у зв’язку з участю США в зусиллях по стабілізації і відновленню Афганістану. Закон називається «Про ратифікацію протоколу про внесення змін в міжурядову угоду з США про забезпечення комерційного залізничного транзиту спеціального вантажу через територію Республіки Казахстан у зв’язку з участю США в зусиллях по стабілізації і відновлення Ісламської Республіки Афганістан». Міністр закордонних справ Казахстану Кайрат Абдрахманов пояснив, що в 2017 році американська сторона звернулася з проханням внести зміни в діючий маршрут транзиту спеціального вантажу в Афганістан. «Зокрема, американською стороною запропоновано включити порти Курик і Актау в транзитний маршрут, що дозволить постачати спеціальний вантаж з території Азербайджану через Каспійське море в Казахстан, і далі залізничним транспортом через станції Сарыагаш, Келес або Бейнеу – Каракалпакстан в Узбекистані і далі в Афганістан», – сказав міністр.

У 2014 році Кремль змусив Киргизстан позбутися від американської військової бази «Манас», що існувала з 2001 року як база НАТО, з 2009 року – як база ВПС США. Через рік Росія позбулася бази НАТО в Ульяновську, створеної для транзиту вантажів до Афганістану, після підписання Дмитром Медведєвим постанови, яка скасовує дозвіл на транзит озброєнь та інших військових вантажів НАТО до Афганістану через російську територію. Однак, Кремль нічого не може зробити з тим, що НАТО вже активно співпрацює з половиною пострадянських країн – три балтійські країни є повноправними членами альянсу, Грузія, Україна, тепер Казахстан та Узбекистан – мають тісні відносини з НАТО. Ще одним ударом для Путіна стало відвідування 16 травня Білорусі представницькою делегацією Північноатлантичного блоку НАТО. В рамках заходу відбулося чергове щорічне нарада, присвячена участі у процесі планування та оцінки сил програми Альянсу «Партнерство заради миру», повідомила прес-служба Міністерства оборони Білорусі.

Імперія наполегливо руйнується – Кремль намагається згладити свої проблеми, посиливши пропаганду, але в реальності ситуація все більше стає катастрофічною: партнери і друзі різною мірою інтенсивності прагнуть налагодити власне життя, не бажаючи більше чути окрики і образи від Кремля. До всього іншого, у Вашингтоні на Транскаспийском форумі Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан, Іран, Казахстан, Грузія, Туреччина, Афганістан обговорювали проект будівництва трубопроводу в обхід Росії. Це проект повторює інший – Транскаспійський залізничний шлях, який скоріше всього зацікавить Китай, адже країна вже відмовилася перевозити свої вантажі через Росію.

Росія слабшає з кожним днем, після авантюр в Грузії, Україні та Сирії, відмовляючись від співпраці, колишні «брати» воліють по-справжньому стабільний Захід нервовим настанови Кремля. Шлюбу по любові не вийшло, тепер він стає за розрахунком і зовсім з іншими партнерами. Вірменія взялася за власну корупцію, прем’єр Нікол Пашинян вже зробив обнадійливі заяви про зближення з ЄС і США. Білорусь готова відскочити в будь-який момент, розуміючи, що наступною жертвою після України вона може стати. Тільки Киргизстан і Таджикистан як і раніше залишаються в «коханців», але у старіючої Росії вже немає того потенціалу, який залучав Бішкек і Душанбе. Імперії залишилося зовсім недовго.

Facenews

Нажмите на стрелку что бы читать дальше
<--nextpage-->

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top