новини корупції

“Грубо порушує право приватної власності сім’ї…”: «Геніальне» рішення львівського судді Гирича

Мова піде про рішення голови суду Личаківського району у місті Львові та кандидата у Вищу раду правосуддя – Гирича Сергія Васильовича. За оцінкою багатьох провідних юристів, нотаріусів, державних реєстраторів міста Львова  рішення, яке винесене ще у 2006 році, можна вважати завідома неправосудним, ухваленим умисно, в інтересах третіх осіб із використанням влади всупереч інтересам служби, та яке грубо порушує право приватної власності сім’ї львівського лікаря і викладача. Про це пише ГО "Варта руху", передає Корупція.Інфо

Передісторія:

Львів᾽янину Троценкові О. і його сім’ї належали 4/5 частини приватної житлової садиби (будинку з відповідною часткою господарських будівель) по вул.О.Теліги 6. Решта 1/5 частини належали його батькові. У 2001 році Троценко О. випадково дізнається, що від імені старенького батька у відділі приватизації державного житлового фонду невідомою особою отримано нове свідоцтво про право власності на 1/5 частини будинку №6 та право власності на будинок №6-а, тобто на один із сараїв цієї садиби, 4/5 частини якого на цей час належали синові. За результатами оскарження незаконних розпоряджень  Личаківської РА про перевід тимчасової споруди – сараю В – в будинок та надання йому номеру в судовому порядку, у 2003 році сім’я Троценків отримує рішення судді Т.Гірник, який їх скасовує як незаконні. І тут опоненти (як стало відомо згодом – це був відомий підприємець у сфері стоматології) вдаються до шахрайства і в період між рішенням суду та апеляційним рішенням встигають оформити перший договір купівлі-продажу будинку №6-а (сараю), яким його відчужують новому власнику.

Ось тут і спрацьовує винахідливість судді Гирича С.В., який у 2004 році на власний розсуд скасовує договір дарування 4/5 частини будинковолодіння укладений між Троценком В. (батьком) і Троценком О. (сином) ще у 1993 році (тобто 11 років тому) і визнає якийсь усний договір. Далі один із шахраїв (наступний покупець) пан Лозинський Р. (брат покійного кримінального авторитета Колі Рокеро) укладає зі стареньким батьком Троценком В. договір міни частини будинку на набір меблів синього кольору «Хіларі» ціною в 7400 гривень. Але батько не був власником цілої кімнати, а частини будинковолодіння, а саме – 1/5 частини будинку №6. Тому шахраї вирішили підкріпитись рішенням того ж самого судді Гирича С.В. І у 2006 році суддя виносить «хитромудре» рішення, яким визнає удаваним договір міни частини будинку по вул.О.Теліги 6, укладений між Троценком В. та Лозинським Р., та визнає цей договір договором купівлі-продажу вже не 1/5 будинку, а конкретного приміщення –  однієї кімнати у будинку площею 18,4 кв.м. і відповідно визнає за Лозинським Р. право власності на це приміщення кімнати.

В резолютивній частині даного рішення зазначено, що визнається удаваним договір міни, але при цьому суддя «випадково» забуває вказати, що це договір міни укладався не щодо приміщення площею 18,4 кв.м. по вул. Олени Теліги,6 у м. Львові, а щодо 1/5 частки в будинку по вул. О.Теліги,6 у м. Львові, як це було в дійсності. Навіть з назви спірного договору вбачається, що це договір міни частини будинку, а не приміщення. Так само в резолютивній частині даного рішення суду зазначено, що спірний договір міни визнано договором купівлі-продажу, але «помилково» зазначено, що при цьому Лозинський Р.С. купив приміщення площею 18,4 кв.м. по вул. Олени Теліги,6 у м. Львові та не зазначено, що він насправді купив 1/5 частку в цьому будинку, як це було в дійсності. Далі вказано, що за Лозинським Р.С. визнається право власності на приміщення площею 18,4 кв.м. по вул. Олени Теліги,6 у м. Львові та не зазначено, що насправді Лозинський Р.С. набув право власності на 1/5 частку в даному будинку. В результаті таких «випадковостей» та «помилок», які звісно ж у подальшому суддею ніяк не виправлялись, у сім᾽ї лікаря і почалась ціла детективна історія, метою якої була позбавити їх права власності на частину господарських споруд, а разом із ними і на ласий шмат земельної ділянки у престижному районі Львова.

Так, у квітні 2016 р. Троценко О. подав в Личаківський районний суд м. Львова заяву про виправлення такої описки, допущеної суддею Гиричем С.В., яку розглядав той же суття. Ухвалою від 06 червня 2016 р. йому було відмовлено в задоволенні цієї заяви. Дану ухвалу суддя Гирич С.В. мотивує тим, що, нібито, ніякої описки в вищевказаному рішенні суду не було, що даним рішенням суд, визнаючи удаваним договір міни, укладений між Троценком В.Г. та Лозинським Р.С., а також, визнаючи за Лозинським Р.С. право власності на нерухоме майно, давав правову оцінку наведеним сторонами обставинам та дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу між Троценком В.Г. та Лозинським Р.С. укладався щодо конкретного приміщення площею 18,4 кв.м. в будинку № 6 по вул. О.Теліги у м. Львові, а не 1/5 будинку, як це було прямо вказано у самому договорі. Така мотивація суддею Гиричем С.В. ухвали вказує на те, що описки в рішенні суду мали місце не через неуважність чи інші необережні упущення суду, а є свідомими, умисно внесеними суддею Гиричем С.В. з метою ухвалення завідомо неправосудних рішень, які призвели до завідомо незаконної трансформації права власності на 1/5 частку в будинку, яка належала Троценку В., в особисту приватну власність на прохідну кімнату даного будинку та перетворення приналежності даного будинку – сараю в окремий житловий будинок по вул. Олени Теліги,6-а у м. Львові та дало можливість незаконному переходу права власності на такі незаконно створені суддею Гиричем С.В. „самостійні об’єкти нерухомого майна” до інших осіб. Якщо керуватися логікою зазначених судових рішень, ухвалених суддею Гиричем С.В., то Троценко О. є або власником 4/5 частки в будинку за відсутності 1/5 частки (тобто 4/5 частки є одночасно і єдиним цілим, що є математичною та правовою нісенітницею), або став власником восьми самостійних об’єктів нерухомого майна (тобто кімнат та інших приміщень), які можуть бути самостійними предметами правочинів, що є повною технічною та правовою нісенітницею. Тобто, такими судовими рішеннями суддя Гирич С.В. створив прецедент правової невизначеності об’єкта нерухомого майна, протиправно позбавив Троценка О. права власності на 1/5 частку в будинку в порядку переведення прав і обов’язків покупця за договором купівлі-продажу частки в будинку та сараю.

Популярне:"Поки вона допивала каву…": Через безвідповідальність матері львівська вчителька заплатить 300 тисяч за смерть учня

Такі дивні трансформації із нерухомим майном прямо суперечать вимогам цивільного законодавства. Так, відповідно до ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, а в разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Другий спосіб поділу майна, що є у спільній частковій власності, якщо немає домовленості між співвласниками, це поділ за судовим рішенням на підставі відповідного позову когось із співвласників. Ні договору про поділ будинку між батьком та сином, ні рішення суду про поділ даного будинку між ними немає. Тобто, право спільної часткової власності на домоволодіння по вул. О.Теліги,6 у м. Львові законним, правовим способом не припинялося.

Суддя Гирич С.В. безпідставно і незаконно визнав недійсним договір дарування 4/5 частки в будинку, укладений між Троценком В. та Троценком О. 02.06.1993 р., і визнав дійсним неіснуючий договір дарування від того ж числа на умовах, про які сторони не домовлялися. Договір може бути визнаний дійсним лише у випадках та з підстав, передбачених ст.ст. 219, 220 ЦК України. Відповідно до ст. 216 ЦК України, правовим наслідком визнання договору недійсним є двостороння реституція, а не визнання цього договору дійсним на якихось інших, раніше неіснуючих, спотворених судом умовах. При цьому суддя Гирич С.В. визнав сараї, які є приналежностями будинку № 6 по вул. О.Теліги, приналежностями частки в будинку, і навіть приналежністю прохідної кімнати, що є неприпустимо і завідомо незаконно. Відповідно до ст. 186 ЦК України, річ, яка призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Cараї є приналежністю всього будинку і не можуть бути приналежністю майнового права на частку в такому будинку. Прохідна кімната в будинку є складовою частиною будинку, відповідно до ст. 187 ЦК України. Тому сараї не можуть бути приналежністю прохідної кімнати в будинку, а можуть бути лише приналежністю всього будинку.

Згідно висновку судово-будівельно-технічної експертизи № 2870 від 05 жовтня 2006 р., кімната площею 18,4 кв.м є повноцінною житловою кімнатою, а не окремою квартирою, а реальний поділ даного будинку відповідно до часток співвласників 1/5 та 4/5 при умові, що співвласнику 1/5 частки належить кімната літ.1-1, є неможливим. Таким чином, кімната літ. 1-1 є складовою частиною будинку, відповідно до ст. 187 ЦК України, без якої користування рештою частини будинку є неможливим, відокремлення її від решти будинку без його пошкодження та істотного знецінення є неможливим.

 Завідомо неправосудними рішеннями суддя Гирич С.В. протиправно, як фокусник, трансформував 1/5 частку будинку в самостійний об’єкт права власності у вигляді прохідної кімнати цього будинку. В результаті – сім᾽я львівського лікаря та викладача вищої школи незаконно позбавлена права власності на прохідну кімнату у житловому будинку, що створює значні перешкоди у користуванні іншим майном, доступ до якого очевидно що обмежений, а також має реальні шанси втратити право на земельну ділянку, на якій внаслідок таких дивних трансформацій може вирости престижна багатоповерхівка.

Нажмите на стрелку что бы читать дальше
<--nextpage-->

Click to comment

Оставить комментарий

Популярные новости

To Top